Вечір і сцена: перші враження
14-го грудня, у суботній вечір, Київська Мала опера перетворилася на простір напівкосмічної, вразливої атмосфери — такою її зробив російський гурт The Retuses під час презентації нового альбому «Astra». Зала була теплою, очікування комфортним, і хоч концерт почався з півгодинною затримкою через те, що не всі встигли зайти вчасно, це майже не вплинуло на настрій присутніх.
Початок вечора відчувся майже як інтро: перша пісня, що пролунала зі сцени, була «Crux». Вже з перших акордів стало зрозуміло, що гурт не збирається обмежуватися показом лише нових композицій, і про це публіку повідомив фронтмен.
Програма концерту та реакція аудиторії
Після відкриття «Crux» Мишко пообіцяв, що у програмі будуть і вже знайомі хіти. Своє слово музиканти стримали: після «Pyxis» на слухачів чекала «Синий вечер», пісня, яку давно вподобали прихильники колективу. Загалом усі композиції сприймалися тепло, але справжній вибух емоцій стався, коли пролунали перші акорди «Шаганэ».
Коли почала лунати «Шаганэ», зал вибухнув оваціями. Це був момент, коли сцена й публіка зустрілися в одному пориві — враження від виконання поєднувало шану до гурту і до Сергію Єсеніну, авторського рядка, що багато для кого уже став частиною спільної пам’яті. Згадати очі й голоси людей, що підспівували, — неможливо без відчуття піднесення: бачити, як більше тисячі людей співають вірш, якому вже майже століття, — це справді сильне явище.
Ще одним сюрпризом вечора стало виконання «Gemini», яке відрізнялося від студійного запису. Аудиторія добре знала слова і сприйняла нове звучання без спротиву — навпаки, підспівування й участь у зміні аранжування додавали тепла і емоційності виступу.
Інструменти, майстерність, музичні ролі
Серед музикантів і окремо виділявся Міша ( не можу величати його Мишко). У фанатів він заслужив прізвисько «людина-оркестр» — і це не випадково. На сцені він змінював інструменти, вражаючи своїм вмінням і різноплановістю: електрогітара, акустична гітара, труба, сопілка, банджо та інші інструменти, які іноді важко одразу ідентифікувати.
Звучання було багатогранним: потужні звуки труби чіпляли за душу, лірична сопілка заворожувала фольк-мотивами, а банджо не просто додавало ритму — воно здивувало своєю «неоновістю» у звуковій палітрі та колоритним тембром. Таке поєднання інструментів підкреслювало універсальність колективу і його бажання працювати з різними відтінками музики.
- Електрогітара — емоційні рифи і драйв;
- Акустична гітара — інтимні моменти та пісенна теплота;
- Труба — щільне, душевне звучання;
- Сопілка — фолькові мотиви й гіпноз;
- Банджо — несподіваний колорит і ритм.
Фінал, бис і атмосфера в залі
Коли основна програма завершилася, зал скандував «на біс!», і через десять хвилин гурт повернувся. Після ще трьох пісень настав кульмінаційний момент — «Пой же, пой..», яка розірвала емоційну стрічку вечора і стала наче останнім акордом першого резерву аплодисментів.
Реакція музикантів була щирою: можна було помітити, як чотири хлопці і Валерія червоніли від оплесків, трохи соромилися й одночасно насолоджувалися увагою. Ця скромність і природність — одна з причин, чому The Retuses справляють таке сильне враження: без епатажу, без грубої постановки, тільки відверта щирість.
Київська публіка не відпускала легко: домоглися третього виходу гурту на сцену, і саме тоді Міша пообіцяв ще одну «останню-останню» пісню. Нею стала «Заметался пожар голубой» — композиція, що особливо припала до душі шанувальникам. Того вечора кожне слово і кожен звук лунали з особливим надривом, якого неможливо відтворити в студійному записі.
Цей надрив був переданий усім у залі: хтось ледь чутно підспівував, хтось ніжно обіймав кохану, хтось слухав затамувавши подих. І справді, для деяких пісень потрібна саме така тиша та уважність.
Попри те, що в залі було близько тисячі осіб, загальна атмосфера нагадувала домашній «квартирник» — коли приходиш послухати близьких друзів разом із іншими близькими друзями. Це було відчуття спільності, коли кожен присутній стає частиною вечора, а не лише глядачем.
Про альбом «Astra» і враження від нових пісень
Щодо самого альбому «Astra»: спочатку виникло відчуття, що деякі композиції ніби на відсоток недопрацьовані, на відсоток незавершені. Однак саме ця частинка незавершеності відкриває нові грані творчості та пропонує інші погляди на те, що таке «пісня» і «музика» в сучасному контексті.
Можливо, потрібно пройти через певні терни, щоб знаходити нові зорі — і цього щиро бажаєш талановитому колективу, що вміє відкривати слухачеві нове з кожною композицією. Ніч у Малій опері стала ще одним кроком у такому пошуку, де живий виступ і відвертість музикантів дозволили відчути альбом «Astra» не лише як набір треків, а як живу історію.
Все буде дуже добре!
