Народилася Зінаїда Тулуб 28 листопада 1890 року в Києві. Старовинний заможний рід Тулубів походив із Криму, в кінці XVI ст. предки письменниці вже були козацькою старшиною і мали землі на Полтавщині. Дід З. Тулуб — сподвижник Т.Г. Шевченка, учасник Кирило-Мефодіївського товариства, був заарештований разом з іншими братчиками; батько — відомий юрист, писав вірші російською мовою; мати теж виступала в періодиці з оповіданнями. Давні традиції роду не могли не справити свого впливу на рівень культури й грунтовної освіти майбутньої письменниці.
Вірші російською мовою З. Тулуб почала писати ще 1907, публікуватися — з 1909. Перший прозовий твір «На перепутье» (1916) прикметний автобіографічністю головної героїні Каті Кострициної, намаганням розібратися в подіях Першої світової війни, осмислити своє місце в складному й жорстокому світі, який несподівано розкрився перед дівчиною й зруйнував душевну рівновагу.
Друга повість, «За бортом», не збереглася. З. Тулуб у 1920-х роках написала кілька сценаріїв, перекладала російською мовою французьких та українських авторів, вивчаючи українську мову, якої доти зовсім не знала. І тоді почала збирати матеріали до історичного роману, в якому для неї ожила пам'ять минулого. Відродження 1920-х спричинило цей знаменний поворот у біографії письменниці.
«Людолови» (1934, 1937) приваблюють передусім глибокими, неоднозначними характерами, розмаїтими людськими долями, вписаними в широку історичну панораму перших десятиліть XVII ст. Центральний образ епопеї — гетьман Сагайдачний, характер глибокий, сильний і багатогранний.
Докладно виписані історичне тло, побут, заняття різних верств тогочасного населення міст і сіл, монастирів і фільварків. Письменницьке втручання майже не помітне, тактовне, оперте на безліч документів, літописів, історичних розвідок, вивчених З. Тулуб за десятиріччя невтомної праці. Колоритно й достовірно відтворено панораму буття народу, історія постає не як суцільна класова боротьба, з одного боку, ані як нескінченний ряд подвигів і злодійств — із другого, романтичного погляду, а як життя реальних людей — кожного зі своїми злетами й поразками, добрими й лихими вчинками та прагненнями.
Відчутною синкретичністю доброго й лихого, високого й ницого позначені не тільки характери, а й зображення історичних подій, суспільних інституцій — Запорозької Січі, визвольних походів козаків на Крим і Туреччину, діяльності братства, життя міських цехів тощо. Полемічна «реконструкція» багатьох подій викликала неоднозначні оцінки. Так, авторці закидали, що однаковими барвами змальовано в романі татарські наскоки на Україну й похід запорожців на Кафу. Письменниця й справді далека од ідеалізації визвольного походу козаків, які платили татарам їхньою ж монетою, — для неї принциповим є інше: вона сприймає події як гуманістка, для якої не існує «справедливих» і «несправедливих» війн — існують тільки горе, смерть і лихоліття. Саме це й лежить в основі епопеї, визначає її центральне узагальнення — «людоловство» в усіх його незліченних проявах.
Нелегко друкувалася перша книга епопеї (набір був розсипаний, роман вийшов тільки завдяки особистій підтримці М. Горького), драматично склалася доля письменниці після публікації другої книги. У 1937 З. Тулуб була репресована, десять років провела в таборах, потім — на засланні в Казахстані, і тільки 1956 року реабілітована. За цей час вона змогла написати лише повість-казку «Чарівний клубочок» (1949), що так і не була опублікована.
У Казахстані Зінаїда Тулуб починає роботу над твором про Шевченкове заслання, власною долею звідавши гіркий досвід поета. Вивчає побут місцевих жителів, їхні звичаї, випадково зустрічається зі старим казахом Ісхаковим, який пам'ятав Т. Шевченка. Розповіді поетового сучасника лягли в основу багатьох епізодів роману «В степу безкраїм за Уралом», завершеного 1964 р., незадовго до смерті авторки.
Цей великий історико-біографічний твір охоплює всього три роки Шевченкового заслання. Композиційно він обіймає дві самостійні сюжетні лінії — біографію геніального поета й житія казахського народу.
Як і в «Людоловах», З. Тулуб не прагне ідеалізувати свого героя, на що слабували чи не всі попередні твори літературної Шевченкіани, де часто з цією метою навіть перекручувалися факти. Вона не уникає суперечливих і «невигідних» свідчень про поетове життя, маючи на меті передусім досягти властивої для її творчої манери багатовимірності характеру. Біографія Т. Шевченка, його життя на засланні передано з найтоншим дослідженням об'єктивних факторів (хоч іноді з помітним нальотом популяризаторства). Що ж до творчого світу поета, то тут романістка мало в чому перевершила своїх попередників. Сумлінна побутописна манера дала змогу відтворити лише «зовнішні» виміри мистецького образу. Втім, це зроблено в багатьох випадках оригінально, свіжо, іноді дуже вдало. З. Тулуб і в цьому романі виявила себе доброю майстринею точної, вдумливої прози і вписала нову сторінку до української Шевченкіани.
Зінаїда Тулуб померла 26 вересня 1964 року в Ірпінському будинку творчості. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
- В степу безкраїм за Уралом
- Людолови (Звіролови). Книга 1
- Людолови (Звіролови). Книга 2
- Жанрові особливості роману «Людолови» Зінаїди Тулуб
- З порога смерті. Зінаїда Тулуб у тенетах єжовсько-беріївських людоловів
- Заголовок як вираження авторської концепції характеру героя в романі Зінаїди Тулуб «В степу безкраїм за Уралом»
- Концепт Тараса Шевченка в естетиці й духовній біографії Зінаїди Тулуб
- «Людолови» (Історичний роман З. Тулуб)
- Новаторські риси роману «Людолови» Зінаїди Тулуб
- Пейзаж як стан душі героя в романі Зінаїди Тулуб «В степу безкраїм за Уралом»
- Роман Зінаїди Тулуб «Людолови» в контексті літературних ієрархій 20-х років ХХ століття
- Семантика «волі» в лінгвоестетиці З. Тулуб
- Чарівність поетичної правди
