Народився Павло Филипович 2 вересня 1891 року в с. Кайтанівка на Київщині (тепер Черкаська область) у родині священника. Середню освіту здобув у відомій Колегії Павла Галагана, закінчив її 1910 р. і того ж року вступив до Київського університету на правознавчий факультет. Провчившись рік, П. Филипович перейшов на історико-філологічний факультет слов'яно-руської філології. Писати почав рано, навчаючись ще в колегії, спочатку російською мовою під псевдонімом Павло Зорев.
Революцію 1917 року він сприймав як «державно-національне відродження українського народу», і з «самопосвятою неофіта віддає себе, весь свій талант українському народові»! Відтоді П. Филипович пише українською мовою, перейнятий вірою у відродження рідної землі.
З 1917 р. Филипович працює на посаді приват-доцента в Київському університеті, а з 1920 р., після перетворення університету в Інститут народної освіти, і до 1933 р. — професором, викладачем історії літератури.
Для поетичної особистості П. Филиповича характерні інтелігентність, висока філологічна культура, самостійність художнього мислення, мало залежного як від традицій, так і тиску сучасності, щирість самовираження. Знавець культури минулого і гостро чутливий до нового, він у своїй поезії рівно уважний і до історичного досвіду людства, і до навколишнього життя. Загалом це поет медитативного складу, тож найкращим його набутком є інтимна лірика з її філософським осягненням світу, наданням йому гармонії («непорушної згоди поля, людини, дня»), відвертістю в найпотаємніших почуттях «самотньої втіхи» і «мрійних надій».
За час від 1919 р., коли в «Музагеті» з'явилися перші, українською мовою писані, вірші, П. Филипович видав поетичні збірки «Земля і вітер» (1922) та «Простір» (1925). «Земля і вітер» — це лірика зрілого художника, майстра форми. Вона багата прикметами сучасного життя, її розгалужують у часі й просторі літературні ремінісценції. Книжка цільна композиційно, водночас у ній відбивається рух стильових домінант: від романтичних символів через певний наліт декларативно-конструктивістської штучності до класично-реалістичного письма з прозорістю, лаконічністю й предметністю образу. Тяжіння до простоти і ясності сховані в основі його розлогих метафоричних образів, подекуди цілий вірш являє собою розгорнуту метафору («Гроза»), «Земля і вітер» не поступається художньою досконалістю другій збірці «Простір», хіба що стильовою цілісністю.
Особливе місце в ліриці П. Филиповича посідають поетичні переживання, спричинені громадянською війною «Ніч, як циганка стара…».
У цих відлуннях на громадянську війну чи не найповніше виявилось романтичне світовідчуття поета, помітне скрізь, де екстраверсійність ліричного героя (його відкритий смуток, зажура, мрійливість), зіштовхуючись із невблаганною реальністю, проймається раптом холодом розсудливості.
Про високу культуру й освіченість, поєднані з позицією, протиставленою оспівуванню бетону й заліза, свідчать поетичні переспіви, літературні ремінісценції П. Филиповича зі слов'янських та інших літератур світу, вірші на біблійні сюжети. Зроблені ним переклади творів з Ш. Бодлера, П. Беранже, П. Верлена та інших поетів сприймаються як невтрачений зв'язок з європейською літературою, якою здавна живилася українська література.
«Класовою» підозріливістю й ортодоксальністю можна пояснити, чому П. Филипович за радянського часу майже не був «відкритий» як літературознавець і критик. Його літературознавчі праці, присвячені творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, О. Олеся, М. Коцюбинського та ін., досі не втратили своєї ваги.
Восени 1935 Филипович був заарештований, звинувачений у причетності (за тодішнім страшним шаблоном) до терористичної групи і засуджений до страти. Потім вирок був замінений на десятирічне ув'язнення. Але життя його обірвалось раніше. Є припущення, що в листопаді 1937 року.
- Білявий день втомився і притих
- Візьмеш жменю сонного насіння
- Дивись, дивись: безмежні перелоги
- Єдина воля володіє світом
- Жовтих плям тривожне коло
- Закликав червень чарівну теплінь
- І десь надійшло на останку
- Коли летять, як сиві зграї
- Кому не мріялось, що є незнана Муза
- Минула ніч тривожно і безславно
- На поталу камінним кригам
- Не вино, не сон і не отруту
- Хай на небі зовсім змарнілий
- Я – робітник в майстерні власних слів
- Європеїзм Павла Филиповича
- Інтимна лірика Павла Филиповича
- Павло Филипович – перекладач Беранже
- Вітаїстичні мотиви лірики Павла Филиповича
- Павло Филипович: «Порівняльні студії… поширюють наш обрій»
- Павло Филипович про Петра Гулака-Артемовського, ранній романтизм і стильові шукання перших класиків
- Павло Филипович про Євгена Гребінку в контексті літературних обставин першої половини ХІХ століття
- Іван Котляревський у студіях Павла Филиповича
- Яків Щоголів у лектурі Павла Филиповича
