Прем’єра в будинку Роліт і робота з місцем
27 грудня у знаменитому будинку Роліт відбулась прем’єра перформансу-променаду під назвою «Гра в хованки з паном Лятошинським». Подія відбулася в інтер’єрах, що мають власну історію та атмосферу: Кабінет-музей композитора Бориса Лятошинського, розташований у будинку за адресою вулиці Богдана Хмельницького, 68. Саме цей простір — не просто фон для події, а активний учасник дії: архітектура, предмети, сходи й ліфт стали частиною перформативної мапи, що визначала рух глядачів.
Формат променаду означав, що глядачі переходили з однієї локації в іншу, а кожна з них давала нові смисли та відчуття. Це не була традиційна вистава у залі: кожен крок, кожен коридор і навіть поштові скриньки могли стати місцем звукового або візуального виявлення. Такий підхід дозволив створити глибоку імерсивність — глядачі не просто спостерігали, вони шукали й знаходили, іноді відчували себе співавторами події.
Сенси, символи та робота з біографією композитора
Назва перформансу відсилає до театральної гри, але за нею стоїть і серйозна історична площина: творча біографія Лятошинського, його випробування під час радянського культурного тиску та ехо критики, що називала його «формалістом» і звинувачувала у «буржуазно-індивідуалістичному урбанізмі». Пошук у виставі поєднав іронію та гру з драматичними нотами — іноді дія ставала жартівливою, іноді набувала гострих відтінків болю й несприйняття.
У перформансі часто з’являлися символи, котрі вкладалися у цей наратив: маленькі паперові птахи червоного кольору символізували твори, написані під ідеологічним тиском, які потім спалювали символічно на відкритому вогні перед будинком. Натомість білі птахи з нот вручалися учасникам як знак свободи й творчого вибуху. Ці візуально-звукові коди допомагали привести історію композитора у сучасну площину, створюючи зв’язок між минулим і теперішнім.
Простір Дому як інструмент музичної партитури
Перформери досить буквально використовували архітектуру Дому: під’їзд з його розкішними деталями, «кіношний» ліфт, підвіконня й поштові скриньки стали акустичними та візуальними майданчиками. Художники знаходили звук у несподіваних місцях, вистукували по перилах і колонах ритми, які нагадували марші радянської епохи. Цей контраст — між тими звуками та надалі — підсилював смислові переклики вистави.
Кульмінаційним простором стала квартира Бориса Миколайовича, де поєдналися електроакусика, живі інструменти, хореографія, сценографія і саме ті предмети, що зберегли дух місця. У межах цієї кімнати світло, рух і звукові текстури інтегрувалися в єдину багатовимірну партитуру: кожен елемент ставав фрагментом пазла, який глядачі складали разом із виконавцями, щоб згодом почути цитату «Формалистический хлам, который нужно сжечь» в новому контексті.
Музика, виконавці та візуальний стиль
Музичну основу проєкту склав твір Яни Шлябанської, одного з прогресивних авторів нового покоління, створений спеціально для цього дійства. У ньому поєднали електроніку з живим вокалом та звучанням інструментів, серед яких були альт і фортепіано. Електронна партія зі звуками, що нагадували цвіркунів і цикад, виконувалася композиторкою наживо, роблячи її безпосередньою учасницею перформансу.
Візуально проєкт тяжів до напрямку «театр художника» з виразною, інтенсивною образністю. Костюми, створені Оленою Поліщук, виглядали як самодостатні мистецькі об’єкти: їхня чорно-біла гама наводила асоціації з клавішами роялю й нотним станом, ставши важливими візуальними акцентами, що підсилювали музичну драматургію.
Команда проєкту та подальші кроки
Над перформансом працювала команда з представників різних перформативних напрямів: драматичного, танцювального і музичного. З перших кроків виконавці взаємодіяли з глядачами, спонукали їх переміщатися приміщеннями і разом створювати атмосферу події. Режисером і автором проєкту виступив Богдан Поліщук, який наповнив постановку символами й сенсами, а також залучив фахівців із різних сфер для втілення задуму.
Команда та учасники перформансу:
- Режисер, автор проєкту – Богдан Поліщук
- Продюсер проекту – Руслан Кірш
- Музичне рішення – Яна Шлябанська
- Хореографка – Maria Shurkhal (Австрія)
- Сценографка – Олена Поліщук
- Перформери – Варвара Турта, Анна Кірш, Руслан Кірш, Олександра Магера, Марія Потапенко, Акім Зварич, Яна Шлябанська
- Художниця по світлу – Світлана Змєєва
Проєкт створюється в партнерській співпраці організацій: ГО Ігнеа Корда (Україна), ГО Студіа Фугу (Австрія), а також ГО «Фундація Лятошинського», за участі правовласниці й зберігачки архіву композитора Тетяни Гомон; за партнерства Австрійського Центру в Україні і Австрійського бюро кооперації. Фінансування проєкту здійснюється зі Стабілізаційного фонду культури та освіти 2023 Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut Ukraine.
Окрім сценічної версії, режисер разом із командою вже працює над кіноверсією проєкту, яка має зробити подію доступною ширшій аудиторії. Ідея полягає в тому, щоб такі ініціативи стали стимулом до вивчення й збереження культурної спадщини та допомогли у формуванні й підтвердженні національної культурної ідентичності на тлі загальноєвропейських процесів.
Про роль музею і майбутнє локації
Прем’єра стала однією з перших ініціатив, пов’язаних із новою громадською організацією Тетяни Гомон – ГО «Фундація Лятошинського». Ця подія може стати початком нового етапу в житті кабінету-музею, де експериментальна музейна практика поєднуватиметься з сучасними мистецькими формами, а пам’ять про творчість Бориса Лятошинського інтерпретуватиметься через різні медіа та формати.
