Фібі Бріджерс, Люсі Дакус і Жюльєн Бейкер за короткий час превратились в одно из самых заметных явлений инди-сцены: один совместный альбом, громкие концерты и места в хрониках главных музыкальных изданий. Альбом the record попал в высшие позиции критических рейтингов — «Альбом року» за версією журналу NME, друге місце в рейтингу кращих альбомів Rolling Stone, друге місце в рейтингу Billboard, третє — The New York Times — і практично ніякий підсумковий список 2023-го не обійшовся без цієї платівки. За цей період тріо знялося для обкладинки Rolling Stone, зіграло на «Медісон-сквер-гарден», відвідало великі тури по Європі й США, а також зібрало сім номінацій на «Греммі».
Фібі Бріджерс
Фібі народилась у Пасадені, штат Каліфорнія, і её музыкальный путь начался в домашней атмосфере с пластинками и акустической гитарой. В детстве её сопровождали сложные отношения в семье — «класичне домашнє насильство», — и музыка стала тем, что помогало отвлекаться и выживать психологически. Подростком она присоединилась к местной инди-группе Sloppy Jane: сначала пела бэк-вокал и играла на басу, а затем ушла в сольную карьеру, хоть и осталась связана с коллективом (сьогодні Sloppy Jane видається на лейблі Бріджерс Saddest Factory і їздить у тури; восени 2023-го вони виступали на концертах у США разом із Pussy Riot).
У 2014-му Фібі з’явилася в рекламному ролику п’ятого айфону: вона виконує пісню Pixies «Gigantic», а гонорар від зйомок дав їй можливість почати сольну кар’єру. Перший значний комерційний і критичний успіх прийшов із дебютом — платівкою «Stranger In The Alps». Пісня «Motion Sickness» стала її першим великим хітом і виявилася особистою відповіддю на складні стосунки з іншим музикантом: «Я ненавиджу тебе за те, що ти зробив, але сумую за тобою, як дитина» — ці рядки прямо вказують на тему болю й подвійності почуттів, яку Фібі нісла через всю кар’єру.
У 2019 році вона спробувала інший формат співпраці: разом із Конором Оберстом з Bright Eyes вона утворила дует Better Oblivion Community Center, і їхній однойменний альбом показав інший бік її творчої палітри. Другий сольний альбом Бріджерс, «Punisher» (2020), загострив теми особистих стосунків і родинних зв’язків: головний трек альбому присвячений батькові. У пісні «Kyoto» вона описує телефонну розмову під час туру — батько каже, що кидає пити, але їй важко в це повірити. Складається відчуття, що її сценічний образ з часом став частково побудований на символіці — комбінезон із кістками у відео на «Kyoto» перетворився на впізнавану річ, яку підлітки використовували для образів на Гелловін.
Пісні Бріджерс часто звучать як інтимні зізнання: тривожні, відкриті, часом розгублені — вони резонували особливо гостро під час перших тижнів локдауну. Альбом «Punisher» отримав помітну увагу критики, потрапив у список найкращих релізів 2020 року й зібрав кілька номінацій на «Греммі». За короткий час Фібі з дівчини з андеграундних проєктів перетворилася на музикантку, яка могла розігрівати арени для таких зірок, як Тейлор Свіфт.
Жюльєн Бейкер
Жюльєн виросла поблизу Мемфіса, штат Теннессі — регіону з багатою музичною історією, який дав світові Джонні Кеша, Елвіса Преслі та інших. Бейкер виховувалася в баптистській сім’ї, але її дорога лежала в інший бік: коли батьки застали її з дівчиною, реакція була далеко не однозначною. На диво, батько взяв Біблію й почав читати уривки, які переконували у тому, що Бог її любить — історія, яка відрізнялася від більш жорстких відповідей, що отримували її друзі в консервативній спільноті (де деяких відправляли на конверсійну терапію).
Підлітком Жюльєн потрапила в хардкор- та емо-сцену і грала панк; паралельно її життя включало проблеми зі зловживанням алкоголем і рецептурними препаратами, про що вона говорить у своїх піснях із відвертістю. Перша увага преси прийшла у 2015 році після релізу сольного альбому «Sprained Ankle» — критики відзначили щирість і крихкість її виконання. У треку «Everybody Does» звучить думка: «Ти втечеш, коли впізнаєш мене краще. Це нормально, усі так роблять». А в пісні «Sprained Ankle» вона починає рядки словами «Хотіла б я писати пісні про щось, крім смерті» — це підкреслює її схильність звертатися до болю та втрат у творчості.
Хоча як сольна виконавиця Жюльєн відома не настільки широко, як Фібі, серед її прихильників є відомі колеги. Наприклад, фронтвумен Paramore Гейлі Вільямс запросила її на колаборацію у 2020 році, а у 2023-му Жюльєн записала свою версію «Thick Skull» з останньої платівки Paramore «This Is Why» на прохання Гейлі. Це показує, що її голос і спосіб письма високо цінують навіть ті, хто досягнув значних вершин у поп- і рок-сцені.
Люсі Дакус
Люсі зростала у прийомній родині у штаті Вірджинія. Під впливом батька вона відкрила для себе Брюса Спрінгстіна та інший інді-рок — зокрема Los Campesinos! Сім’я теж була релігійною: Люсі відвідувала церкву та християнські табори, але вже в підлітковому віці зрозуміла свою бісексуальність і камінг-аут зробила лише у 20 років. У розмовах вона неодноразово підкреслювала, що її стосунки з Жюльєн дали їй відчуття розуміння, бо у них був схожий життєвий досвід: «Я квір, а решта не ваша справа», — так описувала Люсі своє ставлення до особистого.
Після школи вона вступила на кіновідділення у коледжі у Вірджинії, але швидко розчарувалася і кинула навчання. Працюючи у фотоательє, вона писала пісні у вільний час; пісні, записані 2016 року, лягли в основу дебютного альбому «No Burden». Матеріал для платівки допоміг записати друг із музичного коледжу Нешвілла, якому потрібен був матеріал для дипломної роботи.
Критики звернули увагу на фолк-інтонації і щирість її текстів. Наступний реліз — «Historian» (2018) — вийшов на лейблі Matador і приніс трек «Night Shift», який став помітним хітом. У ньому героїня розповідає про перше розлучення та внутрішній конфлікт: чи бити обличчя колишньому, чи поцілувати його — і врешті-решт обирає нічну зміну, щоб не зіткнутися з ним знову.
Найуспішніша на цей момент платівка Люсі — «Home Video» (2021). Тут вона розширила музичну палітру: гучніші гітарні пасажі змінюються на фолкові перебори, а лірика стає ще більш конкретною та автобіографічною. Пісні з цього альбому говорять не про абстрактне кохання, а про деталі дорослішання, перший секс, почуття до дівчат і неможливість відверто признатися. Ці теми, на думку Люсі, є цілком нормальними й роблять її музику особливо близькою для слухачів.
Хлопчики-генії: як склалася трійця
Люсі Дакус і Жюльєн Бейкер познайомилися у 2016 році на концерті у вашингтонському клубі: Жюльєн зайшла до гримерки й побачила Люсі, яка читала «Жіночий портрет» Генрі Джеймса; за словами Бейкер, це відчуття миттєвої спорідненості. Через місяць до знайомства приєдналася Фібі Бріджерс, і між трьома вокалістками виник груповий чат, у якому вони обмінювалися демо, підтримували одна одну та ділилися повсякденними турботами. Жюльєн згадувала, що саме Люсі та Фібі допомогли їй подолати страх сцени.
У 2018 році вони вирішили виступити разом і записали міні-альбом із шести треків під назвою «Boygenius». Назва — іронічна відсилка до усталеного ставлення індустрії до жінок-музиканток: «хлопчик-геній» звучить як підміна, яка свідчить про те, що до жінок часто ставляться інакше. Жюльєн зазначала, що деякі чоловіки, дізнавшись про її лесбійську ідентичність, починали ставитися до неї як до хлопця; Фібі пригадувала, що їй неодноразово доводилося відстоювати, що її думка має значення.
Boygenius часто порівнюють із супергрупами 1970-х — насамперед з Crosby, Stills & Nash, де голоси і таланти поєднувалися у спільний звук. У тріо немає явного «Ніла Янга», але є відсилки до різних сценічних образів: наприклад, Жюльєн іноді одягає шорти з костюмним верхом, що нагадує сценічну ексцентрику. Майкл Стайп із R.E.M. згадував, що дебютна платівка припала до душі його хрещеницям, а Фібі підкреслила, що альбом записано «з двома моїми найкращими друзями».
У композиціях Boygenius легко впізнати індивідуальний почерк кожної: у «True Blue» чутно Люсі, у «Emily, I’m Sorry» — мотивація Фібі (історія про полігамні стосунки й дівчину на ім’я Емілі), а в «Anti-Curse» — типові для Жюльєн теми страху смерті й майже метафоричного потоплення. Водночас пісні тріо залишаються перш за все піснями про почуття: у головному хіті «Not Strong Enough» дівчата співають про сумніви й признання: “Не знаю, чому я така. Недостатньо сильна, щоб бути з тобою». Ці рядки легко знайти близькими для багатьох слухачів.
Але Boygenius не лише про сум. У дебютному альбомі The Record половина з дванадцяти треків містить елементи сатири та гри зі стереотипами: наприклад, у пісні «Satanist» вони жартівливо пропонують хлопцю стати сатаністом або нігілістом, змінюючи тон від меланхолії до іронії. Це додає запису динаміки й показує, що тріо вміє поєднувати інтимність з гумором.
Вражаюче видовище навіть для тих, хто бачив все
Одна тільки якість пісень уже не гарантує масового успіху — Boygenius має ще й ту незвичну харизму, яка змушує дивитися інтерв’ю й концерти з відкритим ротом. У численних інтерв’ю за рік вони постійно жартують, підставляють одна одну під несподівані коментарі і створюють атмосферу, де відвертість і легкість співіснують. Їхні інтерв’ю іноді нагадують архівні кадри з Nirvana за своєю щирістю та імпровізаційністю, і не випадково до виходу альбому the record вони повторили для обкладинки Rolling Stone легендарну фотографію Nirvana.
Фібі, Жюльєн і Люсі не мали родинних зв’язків у шоу-бізнесі чи дитячих кінокар’єр — вони виросли і пробивалися своїми силами. Об’єднавши зусилля, вони змогли досягти того, чого кожна поодинці не домоглася б: збирати 20-тисячні стадіони, влаштовувати великі опен-ейри і створювати власні фестивальні простори. Автор цих рядків був на концерті у Лондоні й може підтвердити: шоу виявилося вражаючим навіть у місті, де «бачили все».
Boygenius прагне стати групою для людей, які поділяють їхні цінності. Коли Жюльєн з трибуни питає аудиторію, хто тут гей чи лесбіянка, їй відповідає велика частина двадцятитисячної юрби — це не лише музичний, а й соціальний сигнал. Цей тріумф виглядає не менш значущим, ніж великі шоу Тейлор Свіфт або Бейонсе: для тріо, яке ще кілька років тому виступало в залах на пару тисяч людей, нинішній рівень уваги — колосальний результат.
Коли легендарна фолк-співачка Джоан Баез вручила їм нагороду як найкращій групі року й освідчилася у коханні, це стало символічним жестом — ніби музична традиція передала естафету новому поколінню. Сім номінацій на «Греммі» підтверджують, що індустрія й далі цінує самобутню музику, створену не тільки за участю масових продюсерських механізмів, а й із власною індивідуальністю й голосом.
- Коротко про досягнення: висока оцінка критиків, Rolling Stone, Billboard, The New York Times, участь у головних музичних журналах.
- Що вирізняє їх: три індивідуальні голоси, взаємна підтримка, відсутність жорсткого лідерства на сцені.
- Тематика пісень: особисті історії, страхи, гумор, сатира і дружба як провідний мотив.
Boygenius — про те, як троє різних життів і голосів можуть створити спільний простір, де кожна історія звучить щиро і важливо. Їхній приклад показує, що музична сцена ще має місце для несподіваних, органічних та глибоких проєктів.
